Рідна природа

Багаторічна трав'яниста опушена рослина родини губоцвітих. Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30— 55 см заввишки. Листки супро­тивні, короткочерешкові, яйце­видно-довгасті або ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що ут­ворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіт­тя; чашечка правильна, п'ятизуб­часта, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже пра­вильний, з тупим чотири - або п'ятилочатевим відгином, черво­но-фіолетовий з білуватою тру­бочкою. Плід складається з 4 однПро насінних горішковидних час­ток. Цвіте у червні — липні. Поширення. М'ята перцева в ди­кому стані не росте. Являє собою гібрид, одержаний від схрещу­вання м'яти водяної з м'ятою колосковою або зеленою. У лісостепових районах України її вирощують як ефіроолійну рослину.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Терапевтична актив­ність м'яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких першочерго­ве значення має ментол, який на­лежить до групи терпенів і має притаманні цій групі речовин по­дразні, антисептичні й анестезую­чі властивості. Подразна дія мен­толу вибіркова. В першу чергу по­дразнюються терморецептори сли­зових оболонок і шкіри, й це зу­мовлює відчуття охолодження, яке супроводиться рефлекторним звуженням судин, а потім розви­вається паління, слідом за яким настає легка анестезія. Як зовніш­ній засіб настій м'яти перцевої вживають для полоскання рото­вої порожнини при поганому за­паху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці. Терапевтичний ефект можна в цих випадках, значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою (по півсклянки 4 рази на день). При поганому запаху з рота бол­гарські лікарі рекомендують по­лоскати ротову порожнину насто­єм м'яти на червоному вині й од­ночасно приймати цей настій усе­редину по 1 столовій ложці 2—З рази на день. Свіже листя м'яти прикладають до лоба при сильно­му головному болі, а сік із свіжого листя використовують для змащу­вання ділянок шкіри, уражених поверхневими неускладненими мікозами. І Широко використову­ється м'ята і для перорального застосування. При прийманні всере­дину препарати м'яти підсилюють секрецію травних залоз, збуджу­ють апетит, прискорюють еваку­ацію шлункового та кишкового вмісту (посилюють перистальти­ку), пригнічують процеси гниття й бродіння в травному каналі (ді­ють вітрогінне), знижують тонус гладеньких м'язів кишечника, жовчно - та сечовивідних шляхів (діють спазмолітично), посилю­ють жовчотворну функцію печін­ки і виділення жовчі у дванад­цятипалу кишку (цікаво, що жов­чогінні властивості ментолу знач­но поступаються перед жовчогін­ними властивостями еквівалент­ної кількості листя м'яти), вияв­ляють седативну і слабку гіпотен­зивну дію. Ментол викори­стовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов'язаних зі спазмами судин голов­ного мозку Листя м'яти входить до складу вітрогінних чаїв, потогінного чаю, жовчогінного чаю, заспокійливих чаїв, шлунко­вого чаю.

Протипоказано змащувати ментолом слизові обо­лонки носа і носоглотки у дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання. З віком загроза отруєння менто­лом зменшується. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій із листя (5 г, або половина столової ложки сировини на 200 мл окропу) по половині або трети­ні склянки 2—3 рази на день за 15 хви­лин до їди; олію м'яти перцевої по 1—3 краплі на прийом як вітрогінний засіб; таблетки м'ятні по 1—2 таблетки на прийом під язик як заспо­кійливий і спазмолітичний засіб при нудоті І блюванні, спазмах гладеньких м'язів; м'ятні краплі по 10—15 крапель на прийом при невралгічних болях; ментол по 2—3 краплі 5 % - ного спир­тового розчину на грудочці цукру під язик при стенокардії та як заспокій­ливий засіб. ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (50 г листя на 1 відро води); полоскання настоєм листя на червоному вині (го­тують у співвідношенні 1 : 10); компре­си, обмивання І полоскання настоєм листя на воді (1 столова ложка сиро­вини на 0,5 л окропу, настоюють 1 го­дину, проціджують); олія м'яти перце­вої як освіжаючий та антисептичний засіб входить до складу полоскань, зубних порошків І паст; м'ятна вода для полоскан­ня ротової порожнини; краплі зубні — по 2—3 краплі на кусочку вати вкла­дають у дупло хворого зуба.

Звіробій звичайний – Hypericum perforatum

Звіробій. Невже ця рослина причетна до смерті зві­рів? На таке запитання є два варіанти відповіді. За першим, назва є перекрученою з мови далеких кочових пле­мен, які в минулому вторгалися на наші землі, їхньою мовою ця рослина називалася «джерамбай», що означає «зцілитель ран». За другим варіантом, грізну слов'янську назву рослині дали тому, що, відповідно до спостережень наших предків, тварини, з'ївши її, могли захворіти. Тоді в них на голові, вухах, навколо рота і очей з'являлася при­пухлість, яка при сильному отруєнні переходила у виразки. Тварини відчували сильний свербіж, від чого кидалися на землю, кусали себе, наносячи рани, що тяжко загоювали­ся. Для людини звіробій не становить ніякої небезпеки.

Із стародавніх часів використовувався єгиптянами. У середні віки був сировиною для виготовлення рицарських напоїв. Нещодавно знайдено акти початку XVII ст. Про застосування звіробою як лікувального засобу.

Це — багаторічна трав'яниста рослина (ЗО—60 см зав­вишки) з родини звіробійних (Нурегісасеае). Стебло пря­ме, голе, вгорі гіллясте. Міжвузля округлі або з двома гра­нями, цілісні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видов-жено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозкамИі Квітки правильні, зібрані в щитко-подібну волоть або нещільну китицю. Чашечки з п'яти, що зрослися біля основи, ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пе­люстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крап­ками. Тичинок багато, маточка одна, з верхньою зав'яззю і З—5 стовпчиками. Плід — багатПро насінна тригранна ко­робочка.

Росте у змішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників, на луках., Перелогах, біля доріг.

Трава містить до 12 % дубильних речовин, гіперин, гі­перицин, гіперозид, азулен, ефірну олію (до 0,3 %), смоли­сті речовини (17 %), антоціани (до б %), сапоніни, віта­мін С і каротин.

Препарати звіробою мають в'яжучі і протимікробні властивості, а також здатні стимулювати регенерацію тка­нин. Використовують усередину при колітах, зовнішньо — при опіках, гінгівітах та стоматитах.

Із звіробою виготовляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін вико­ристовують також для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну.

Оскільки звіробій може рости на одному місці 5 років і більше, для його вирощування слід підбирати незатінені місця. Ділянки повинні бути незабур'янені. Грунт оброб­ляють, як і під інші просапні культури. Перед сівбою його боронують (залізними граблями). Якщо внести органічні і мінеральні добрива, урожайність рослини збільшиться на 20—ЗО %. Рекомендується під основну оранку вносити 0,2 т/100 м2 торф'яного компосту і 3 кг/100 м азотних, фосфорних і калійних добрив.

Розмножується безпосереднім висівом насіння в грунт під зиму з міжряддями 45 см з розрахунку 30— 40 г/100 м2. При весняній сівбі насіння обов'язково стратифікують: змішують з піском і витримують на холоді 2—3 міс. Для створення оптимальних умов зростання після по­яви сходи прополюють, а міжряддя розпушують. Такий об­робіток на першому році культивування протягом літа по­вторюють 3—4 рази. На другий і наступні роки рано на­весні з ділянки збирають відмерлі стебла, грунт боронують (залізними граблями). Для заготівлі сировини на великих площах траву ско­шують, а на малих — зрізують серпами на висоті 30 см від поверхні землі. Звичайно через 1 —1,5 міс після першого укосу рослини повторюють повну вегетацію і знову зацві­тають. Тоді їх косять вдруге. Середня урожайність стано­вить 0,2 т/100 м2 з дворічних і 0,3 т/100 м2 з трирічних культур.

Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях при температурі 50—60 °С. При сухій погоді можна суши­ти на відкритому повітрі, але в тіні.

МАТЕРИНКА ЗВИЧАЙНА – Origanym vulgare

Багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих. Стебло прямо­стояче або висхідне, чотиригран­не, розгалужене, 30—90 см зав­вишки. Листки черешкові, супро­тивні, довгасто-яйцевидні, ціло­краї або віддалено-дрібнозубча­сті, тупі або загострені. Квітки дрібні, неправильні, двостатеві або маточкові, розміщені поодин­ці в пазухах здрібнених і щільно зближених верхівкових листків, утворюючи щитковидно-волотис­ті суцвіття віночок невиразно двогубий, лілово-рожевий, рід­ше — білуватий, з вищербленою верхньою і трилопатевою ниж­ньою губою. Плід складається з 4 однПро насінних горішковидних часток. Цвіте у червні — вересні. Поширення. Материнка звичайна росте по всій Україні в розрід­жених хвойних І березових лісах, на узліссях, серед чагарників, на степових і кам'янистих схилах,

Фармакологічні властивості і ви­користання. Материнка звичайна заспокійливо діє на центральну нервову систему, посилює сек­рецію травних, бронхіальних і по­тових залоз, посилює перисталь­тику і тонус кишечника, тоні­зуюче впливає на скорочення гладенької мускулатури матки, стимулює секрецію жовчі, підви­щує діурез, регулює, менструаль­ний цикл, виявляє протизапаль­ну, болетамувальну, протиглистяну й антимікробну дію. Засто­сування материнки показане при гострому й хронічному бронхі­ті, коклюші, при зниженому апе­титі й поганому травленні, особ­ливо при секреторній недостат­ності шлунково-кишкового трак­ту, при холециститах і дискінезії жовчовивідних шляхів, при ентероколітах,

Протипоказано приймати настій трави материнки всередину при вагітності і підвищеній секреції шлунка. Як зовнішній засіб ма­теринку вживають для компре­сів на нариви, набряки, фурун­кули та висипи; для полоскання горла і ротової порожнини при ангінах, стоматитах, гінгівітах та для промивання ран для сприн­цювання вагіни при сверблячці, білях і хронічному кольпіті; для миття голови при мігрені, безсон­ні, випаданні волосся і лупі; для ванн при сверблячих екземах, скрофульозі й рахіті у дітей. Від нежитю і головного болю, при шепритомленні дають нюхати порошок з трави материнки. Ек­стракт трави материнки входить до складу препарату уролесану. У по­буті материнку використовують як інсектицидну рослину (вису­шеною травою перекладають одяг, щоб уберегти його від молі). Застосовують материнку і в го­меопатії.

Лікарсгтсгтрорми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (10 г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 2 рази на день за 15 хвилин до іди (прийма­ти теплим!); Настій трави (10 г сиро­вини на 300 мл окропу) по півсклянки 3 рази на день за 15 хвилин до іди при епілепсії (курс лікування — З роки); 2 чайні ложки суміші трави материнки звичайної, листя підбілу звичайного І коріння алтеї лікар­ської, взятих у співвідношенні 1 . :2:2, настоюють 15—20 хвилин по склянці окропу, проціджують І п'ють теплим по півсклянки 3—4 рази на день як відхаркувальний засіб у випадках гострого чи загострення хро­нічного бронхіту; 1 столову лож­ку суміші трави материнки звичайної, маренки запашної, листя меліси лікар­ської суниць лісових, взятих у спів­відношенні 1:2:2:3, настоюють 15—20 хвилин на 300 мл окропу, проціджують і п'ють по півсклянки 3 рази на день при шлунково-кишковому катарі. ЗОВНІШНЬО — настій трави (10 г сиро­вини на 200 мл окропу) для компре­сів, полоскання та обмивань; настій трави (20—ЗО г сировини на 2 —З л окропу, настоюють до охолодження, проціджують) для спринцювань (вжи­вати теплим), настій трави (50 г сиро­вини на 10 л води) для ванн.